Нова мобілізація в Росії, ймовірно, зробила б низькокваліфікованих працівників біднішими, а не багатшими

KSE Institute опублікував нове дослідження про те, як чергова хвиля мобілізації в Росії може вплинути на зарплати та доходи тих, хто залишиться працювати. Мобілізація забрала б із цивільного ринку праці більше чоловіків, але водночас дозволила б Росії набирати військових примусово, замість того щоб залучати їх великими виплатами за підписання контрактів.

На основі даних про вакансії за 16 місяців, регіональних указів та даних про втрати автор дослідження оцінює, як ці два чинники можуть вплинути на зарплати. Нестача працівників могла б підштовхнути їх угору, однак відмова від великих одноразових виплат за підписання контрактів, імовірно, призвела б до значно більших втрат. У результаті сукупні доходи низькокваліфікованих працівників можуть скоротитися. Це також збільшує політичну ціну можливої нової мобілізації для Кремля.

У військовій промисловості стало значно менше вакансій. За останній рік виробники озброєнь та авіаційної техніки скоротили кількість оголошених вакансій на 37%, інші підприємства військової промисловості – на 14%, а виробники дронів – на 13%. Водночас кількість вакансій у цивільному секторі зросла на 7%. Зарплати у військовій промисловості зросли на 6% проти 15% у цивільному секторі. При цьому більшість нових вакансій у цивільному секторі з’явилася завдяки кільком мегапроєктам, які фінансує держава та до яких залучені наближені до Кремля й іноземні підрядники. Без них кількість вакансій у решті цивільного сектору скоротилася на 3%.

Армія орієнтується передусім на працівників без досвіду та кваліфікації. 94% військових вакансій не вимагають ані досвіду роботи, ані кваліфікації, порівняно з 46% цивільних вакансій. Приблизно третина вакансій у військовій промисловості орієнтована на ту саму групу працівників. Винятком є «Алабуга» – центр виробництва дронів у Татарстані, який конкурує з військовими пунктами набору за працівників такого самого профілю, але пропонує їм приблизно вшестеро нижчу оплату, ніж за військовим контрактом.

Одноразові виплати за підписання контракту працюють як маркетинговий інструмент. Медіанний розмір виплати за два роки зріс із 1,5 млн до 2,5 млн рублів. Багато таких виплат мають обмежений термін дії. Їх можуть продовжувати щомісяця, тимчасово скорочувати, а потім знову підвищувати. Розмір виплат, схоже, майже не залежить від місцевих економічних умов. Регіони підвищують їх після зростання втрат серед військових, що вказує на постійне скорочення групи людей, готових добровільно підписати контракт.

Армія пропонує значно більше, ніж ці працівники можуть заробити в цивільному секторі. Лише зарплата за контрактом приблизно вп’ятеро перевищує зарплату низькокваліфікованих працівників, яких намагається залучити армія. Якщо додати виплату за підписання контракту, один рік служби за медіанним показником дорівнює приблизно дев’яти рокам місцевого доходу – від близько семи років у Кіровській області до майже 14 років у Кабардино-Балкарії. До цього додаються пільги для ветеранів, зокрема списання кредитів, земельні ділянки та гранти.

Відтік чоловіків із цивільного ринку праці дещо прискорює зростання зарплат. У регіонах, які відправили на війну більше військових, реальні зарплати зростали швидше. За оцінкою дослідження, кожні 100 тис. чоловіків, які залишили цивільний ринок праці, пов’язані з додатковим зростанням реальних зарплат приблизно на 0,1–0,2 відсоткового пункту. Однак мобілізація значною мірою замінила б контрактний набір, який і так залучає близько 400 тис. чоловіків на рік. Тому додаткова нестача працівників виникла б лише за рахунок мобілізованих понад цей рівень. За умови повної заміни контрактного набору мобілізацією додатковий приріст реальних зарплат становив би приблизно 0,1–0,2 в. п. у разі мобілізації 500 тис. осіб та 0,6–1,2 в. п. у разі мобілізації одного мільйона.

Втрати від припинення одноразових виплат за контрактами значно перевищили б можливий приріст зарплат. На армію припадає понад чверть усіх коштів, які пропонують цій групі працівників, хоча вона залучає близько 4% із них. Лише виплати за підписання контрактів становлять близько 1 трлн рублів на рік. Додатковий приріст зарплат через нестачу працівників оцінюється у 20–200 млрд рублів. Водночас одноразові виплати, від яких держава могла б відмовитися в разі мобілізації, були б у 5 – понад 50 разів більшими.

Ймовірним результатом стане скорочення сукупних доходів низькокваліфікованих працівників.Невелике зростання зарплат відчули б усі, хто залишиться працювати. Натомість від припинення одноразових виплат найбільше втратили б чоловіки та регіони, які нині отримують гроші за військовими контрактами, особливо там, де місцеві зарплати найнижчі. За розрахунками автора, додатковий приріст зарплат міг би компенсувати втрачені виплати лише за мобілізації приблизно 3,5–6,5 млн чоловіків – значно більше, ніж передбачають сценарії, розглянуті в дослідженні.